Останній гопак
Був ювілей, і батько чарку
Налив собі, сказавши так:
«В житті і холодно, і жарко
Мені було, та знає всяк,
Що жив я чесно і правдиво
Вчителював, любив людей
І сад зростив, і врешті диво
Створив зі всіх своїх ідей.
Був я красивий – всі пороги
Збив до дівчат, ото пора
Та все жодна взяла за роги
Моргнув – не сердься вже стара,
Війну пройшов і був в полоні
Всього бувало на путі
Тепер ось – сиві-сиві скроні
А ми ж були і молоді
Вісімдесят, мені вже досить
Усе зробив, що міг зробить» -
І випив з чарки… Пізня осінь
Дихнула свіжістю в ту мить
А баяніст – сусід навпроти
Заграв. Легка його рука
Взяла веселі в кнопках ноти
І батько … вдарив гопака!
Сусідка Вірочка сміялась
В долоні плескала услід
«Оце так дід, оце так старість,
Та на всю вулицю він дід»
«Вісімдесят, а більш не треба» -
Старий сказав, як одрубав.
А Бог всміхнувся десь у небі
І ще … два дні подарував.
Кущий Надежда Владимировна
Комментариев нет:
Отправить комментарий