Вертає нас загадка
Вертає нас загадка
В казкове дитинство
У юність веселу
Й таку чарівну
Іскристі сніжинки,
Снігові намети
В кімнаті аж жарко
В холодну зиму
І лагідна мова
Матусеньки – неньки
Слова – золотники
Душі і добра
І в цілому світі
Здавалось, що всеньки –
Нема завірюхи,
А щастя пора
І буде так вічно:
Любов’ю зігріта
І ніжно сповита
Дитинка мала
Та знову мете
По світах завірюха
Давно все минуло …
І мами нема.
Котляренко Вера Захаровна
Комментариев нет:
Отправить комментарий